“Изъятый тираж детского журнала “Мурзилка”. Некий хулиган (вариант: группа студентов-практикантов, в журнале работавших) ночью переделал типографский набор журнала , в котором вышли стишки-загадки “у какого молодца утром капает с конца?” (водопроводный кран), “туда-сюда-обратно – тебе и мне приятно!” (качели), “возму его в руки, сожму его крепко, и станет он твёрдый, похожий на репку” (снежок) и прочие произведения интересного свойства.”
Лікарські засоби на основі частин людського тіла використовувалися в Європі в XVI-XVII століть так само часто, як трави, коріння і кора. На початку XVII століття в приготуванні ліків широко використовувалися останки страчених, а також трупи жебраків і прокажених. Віддавали перевагу трупам померлих насильницькою смертю, оскільки вважалося, що всі організми мають зумовлену тривалість життя. Отже, якщо людина померла неприроднім способом, з трупа можна витягти залишок невикористаного ще запасу життєвої енергії.
«Людське м’ясо слід нарізувати на дрібні шматочки, додати трішки мірри і алое, декілька днів витримати у винному спирті, а потім пров’ялити у сухому приміщенні» – вчив німецький фармаколог XVII століття Іоганн Шредер, відомий своїми роботами з миш’яком.
Частини трупа і кров були предметами першої необхідності, які були в кожній аптеці. Деякі ченці навіть готували особливий «мармелад» з крові мерців.
“Оскільки людина – повелитель всіх тварин, то ні одна тварина за своїми цілющими властивостями не може зрівнятися з людським тілом”» Абат Руссо
Одним з запеклих прихильників використання трупів з лікувальною метою був знаменитий Парацельс, на думку якого краще мумійо – це плоть повішеного чоловіка, бажано 24 років і рудого.
Черги стояли до шибениць, щоб купити язик страченого. Антрополог Бет Конклін пише про данських епілептиків, натовпи яких стояли навколо ешафотів з чашами в руках, прагнучи упіймати кров, поки вона тече з ще з тіла, що сіпається.
Проповідник Джон Кеоф в XVII столітті при запамороченнях рекомендував товчене людське серце – «по щіпці з ранку на голодний шлунок». Король Карл II заплатив великі гроші за таємний рецепт приготування лікувальних крапель з черепів, що увійшли в історію як «краплі короля». Рецепт походив від того ж Парацельсу, який пропонував брати для приготування зілля три черепи «померлих насильницькою смертю і ще не похованих». Король приймав ці краплі щодня.
Італійський історик епохи Відродження Стефано Інфессура писав, що коли в 1492 році Папа Інокентій VIII знаходився присмерті, його лікар, намагаючись пробудити в ньому життєві сили, вдався до злочинного засобу – впустив в жили вмираючого кров трьох хлопчиків. Папа знав про вбивство цих хлопчиків, і погодився на це. Папу це не врятувало.
Взято з
