Стою перед важливим життєвим вибором, а саме вибором дівчини. Знаю, що жінки бувають дуже різними, одні стервозні, інші добрі та покладисті. Чи є якісь видимі ознаки доброї жінки?
Сук видно здалеку, в них кислі обличчя, навіть якщо вони супер-бупер лялечки. На обличчі як на долоні, повсякденні емоції роблять його, ніякою маскарою не прикриєш. Добра жінка аж світиться, вона позитивна, усміхнена, дурниці не скаже, скромна, червоніє. В людини, яка часто усміхається, з’являються специфічні морщини біля очей та рота, це гарно. Дівчина, яка співає в побуті (наприклад, миючи посуду чи у ванні) – добра. Яка поезію любить. В якої волосся доглянуте. В якої нема тривоги чи незадоволеності. Яка жити любить.
Як на мене, Ігоре, то це не зовсім розумно, – шукати “добру жінку”. Як це жінка може бути доброю, бо співає чи червоніє…(щодо сук – то я згідна, це не обговорюється). Жінка може бути “доброю”, бо вона добра для тебе. Хай вона буде недосконала для інших, хай не матиме відповідної системи координат тіла, хай вона навіть часом тебе дратує чи доводить до сказу, – але це зовсім не означає, що вона не є доброю, чи що вона не створена саме для тебе і вже хоча б тому є “доброю”? В мене таке враження, що ти стоїш не перед вибором дівчини, а перед вибором самиці, не перед вибором супутника життя, а доброго співмешканця, який співаючи митиме за тобою посуд, і вже точно не перед вибором коханої, а перед вибором здорової самки, яка народить здорових дітей.
Автор : M. — Грудень 8, 2009 @ 3:47 am
Погоджуюсь, що якщо ти садист, тобі найкраще підійде жінка-мазохістка і навпаки. Нема конкретної жінки створеної для тебе, люди просто так ідеалізують та мріють, це поетичний образ. Щодо миття посуду – я його не мию і не прибираю, просто не люблю цим займатись. Краще займатись тим, що ти любиш, і частину зароблених грошей віддати найманій жіночці, яка помиє посуд та прибере. Взагалі нерозумно когось заставляти мити посуд, коли є посудомийні машини, прати, коли є пральні… Щодо самиці, то ми всі тягнемось до кращого, дівчата ж жаліють інвалідів, але ніколи не одружуються з ними. Люди себе оправдовують гарними поетичними образами, але, по суті, думають здорово та приземлено. А хто так не думає, той просто недосвідчений і кормиться з батьківської подачки.
Автор : igor — Грудень 8, 2009 @ 7:07 pm
Хай люди ідеалізують, або мріють – принаймні вони тоді мають дар бачити щось прекрасне, а не лише мислити “здорово і приземлено”. І не обов”язково для цього бути недосвідченим чи “кормитись з батьківської подачки”, можна бути і людиною старшого віку і всеодно не стати циніком. До того ж, я переконана, що не можна вибирати супутника життя так само, як ти вибираєш пральну машину – щоб була в доброму стані, не потребувала частих ремонтів і справно виконувала свої функції. Якщо так вибирати і дівчину, то ти не зможеш бути щасливим, або не зможеш зробити щасливим її, а тоді це не життя – а контрактна угода.
Автор : M. — Грудень 12, 2009 @ 2:45 am
Ми всі хочемо щоб нас любили просто так. Але просто так любить тільки мама, ким би ти не був і що не зробив, вона тебе любитиме НіЗаЩо, всі інші люблять за щось. Припустимо що “М.” жінка, чи будеш ти любити свого чоловіка, який після 3 років подружнього життя стане наркоманом, продасть все що є в хаті за ширку, стане загрозою для дітей? Не будеш любити! А його мати буде, і піклуватиметься ним і життя за цього наріка віддасть… А ти не віддаси і жити заради нього не будеш.
Автор : igor — Грудень 12, 2009 @ 8:31 pm
М. і є жінкою, яка не розуміє, як можна так цинічно ставитись до найважливішого у житті – любові, і яка ніколи не зрозуміє, чому потрібно обов”язково любити “за щось”, а не всупереч всьому, чому не можна просто любити і не перелічувати кожного дня у думках “я тебе люблю за гарні очі, добру поведінку і що ти скромно червонієш, коли я матюкаюсь….” Щодо чоловіка-наркомана, то, на мою думку, кожен заслуговує на те, що має, до того ж, не стане чоловік з доброго дива наркоманом, а якщо і стане, то не можна опустити руки і вигнати його – натомість необхідно лікувати і всеодно намагатись його витягнути з тої ями. Не вихід перестати людину любити, бо вона перестала функціонувати як злагоджений механізм, вихід – про неї піклуватись і врятувати її. До того ж, Ігоре, не суди людей по собі, – ти, напевно, життя б за кохану і не віддав, а я не змогла б не віддати своє за дорогу мені людину (хай як для тебе це патетично і не звучить).
Автор : M. — Грудень 14, 2009 @ 3:26 am
Не вірю, що жінка буде наражати своїх дітей на небезпеку заради чоловіка. Про що ми говоримо? Жінка навіть не вибере невпевненого в собі чоловіка, вже не говорячи про все інше… Як же ж ви (М.) вибираєте чоловіка, чи вже вибрали? Просто так чи за щось? От так подивилась і вибрала? )))
Автор : igor — Грудень 14, 2009 @ 10:48 pm
Любов – це просто красиве слово і не більше. Я примикаю до думки прагматичного вибору, бо вона логічна й забезпечує виживання виду в соціальних реаліях, хоча така позиція мені й є зовсім неприємною.
Автор : Ігор — Грудень 15, 2009 @ 7:04 pm
Ну якщо для вас любов (відчуття коли ти повертаєшся додому виснажений з роботи не через те що хочеш їсти а для того що тебе там чикає та котра тебе обнімить, розвеселить розкаже шо натворили діти :)) з котрою можна обговорти найпотаємніші думки), тоді вам треба ту котра розподілить “вижвання виду в соцальних релігіях” то можна і повечеряти в ресторані, гроші ж є.
Ой шось жорстко описав :) Шукайте з однаковими поглядами на життя сам гуд.
Автор : Ditanatar — Березень 14, 2010 @ 2:43 am
Млін… щось мене весь цей блок тексту квадратний впрягає%) от як заліз ще в грудні в це обговорення, так від тоді і пряже… лажа якась получаєццо…
Автор : Ігор — Березень 14, 2010 @ 11:36 am
Такі є, перевірено на собі…
Автор : igor — Березень 15, 2010 @ 12:59 am